Можливо, найбільш болючим и найдорожчим виходом іноземних компаній з росії є вихід Wintershall (Вінтерсгалль)– найбільшої газової компанії Німеччині, яка є дочкою BASF.
Останні 30 років Wintershall та BASF нехтували соціальною дистанцією з носієм сказу, та будували найтісніші стосунки з Газпромом. На кінець 2022 року Wintershall генерував 40% свого грошового потоку з трьох спільних підприємств з російськими компаніями, які так чи інше були афілійовані з Газпромом. Половина активів Wintershall була в росії. BASF списала 7,3 млрд. євро в збитки через російські газові активи Wintershall та 15% частки в Північному Потоку. Це була не просто фінансова катастрофа Wintershall, це був повний та безповоротний колапс галюцинації компанії. Галюцинації, яку керівництво сприйняло за візію та яка їх надихала останні тридцять років.
Перший удар прийшовся на перші тижні повномасштабного вторгнення, коли Wintershall заявив, що втратив контроль над бізнесом в Сибірі. Наприкінці 2021 року Маріо Мерен, генеральний директор Wintershall зазначив, що Газпром просто забрав з банківських рахунків компанії біля двох млрд євро які просто зникли в невідому напрямку. Але ще в липні 2022 року Мерен алегорично казав «…Вообще не хочу уезжать из россии. Тут так хорошо, душевно, по домашнему». Але під кінець року він зрозумів, що «Мамулечка, надо сваливать отсюда». Та Wintershall звалив.
Але ця історія була б занадто проста без Wingas. Wingas був відповіддю BASF (найбільшого споживача газу в Німеччині) та Газпрома на монополію Ruhrgas (сьогодні він є частиною E.On) на ГТС країни. BASF шукав шляхи зниження ціни на транзит, а Газпром шукав як вписатися в газовий бізнес Німеччини. А Ruhrgas стояв непохитно на захисті монополії і, як виявилось згодом, країни. Так буває  – і монополії і чоловіки виявляються не таким потворами, як здається на перший дотик.
BASF зробив свій хід та вирішив будувати свою систему газорозподілу та зберігання. В 2003 році BASF та Газпром народили Wingas через сурогатну маму Wintershale та почали розбудовувати власну мережу вартістю п’ять мільярдів євро. Не маючи жодного клієнту. А коли побудували почали конкурувати з Ruhgas за покупців газу в Німеччині. Такого ще ніколи не було в історії. Десять років запеклої боротьби і монополія Ruhgas перестала існувати. А потім і Ruhgas. Ця потвора загинула, щоб народилась інша.
В 2003 Wintershall та Газпром заснували спільне підприємство з видобутку газу в Сибіру а саме блоків Ачимівських покладів Уренгойського родовища. СП з назвою «Ачимгаз» планувало використати найсучасніші технології, щоб дістатися глибоких «горизонтів» газового конденсату. Без Wintershall вони б не добурилися. Два партнера скинулись по 700 млн. доларів на першу фазу проекту і кожний взяв по 50% акцій. Wintershall також добавив 90 млн. доларів бо настрій був піднесений – поклад мав працювати 43 роки та принести 10 млрд. доларів прибутку.  Райнер Цвітзерлут, генеральний  директор Wintershall на той час, сказав: «Так саме як ми зробили вже один раз, ми знову стали піонерами». Але Райнер не був уважний к історії колишнього СРСР і не знав, шо в моєму фізико-математичному ліцеї №38 піонерів жорстко мордували комсомольці в туалетах. Жовтенят та трудовіка не чіпали – дуже страшно було.
Наступного 2004 року BASF та Газпром ще більше впали в дофаміновий цикл від того, які ж вони класні. Газпром розширив свою частку в Wingas до 50% мінус одна акція, а Wintershall отримав 35% в новому покладі «Южно-Русское». Там також газ потребував розвинутих технологій видобутку. BASF так Газпром почали розробляти ідею газогону “Northern European” щоб транспортувати видобутий газ.
Звичайно, німці поцілували перстень «національного лідера» та путін особисто відвідав церемонію офіційного підписання меморандуму на Гановерському ярмарку. Там же був і Гергард Шредер. Путін сказав "Это не рядовое событие. По сути, это шаг к взаимопроникновению в одной из самых важных областей экономики - энергетики". Але і тут Wintershall не почув головного слова: «пронікновєніє. Сама угода вже була підписана остаточно в Томську, за участі вже канцлеркі Меркель.
Ця угода дійсно була історичною. Перший раз Газпром дозволив іноземцям колупатися в землі росії. Там вже пішли проблеми з падінням видобутку газу у Газпрому і йому були потрібні нові технології видобутку газового конденсату, який називають «білою нафтою».
Вся ця історія з «Южно Русскім» та «взаімопронікновенієм» приводить нас до Північного Потоку. Поклад був дуже великий та планувалось що перші молекули з нього підуть вже в 2008 році. «Южно Русский» був центральною частиною Північно-Європейського газогону, який в 2006 році став називатися «Північний Потік». В 2011 році перша нитка була прокладена в Балтійському морі та газ пішов.
Це були чудові десять років щасливого життя в подружжі. Газпром та BASF не могли намилуватися – менеджери компаній грали в футбол та проводили відпуску разом. Необмежений дешевий газ, зростаючий ринок та труба зробили Wingas найбільшою газовою компанією країни.
Але пінаніє м’яча не допомогло зберегти теплий родинний зв’язок. 2008 та 2009 роки – роки фінансової кризи. Ціни на газ пішли як говорять американці «на південь». Тобто вниз. Клієнти полишали Wintershall, німці почали давити на Газпром щодо зниження ціни. Росіяни не погодились і почались сварки. А на сварку, як звісно, дивитися не можна. Є риск загубити зір та стосунки.
Але Газпром ще мріяв про світле майбутнє та бачив, що Західно Сибірський поклад запрацював, а Північний Потік досяг проектної потужності в 55 bcm, почалось планування другої нитки. Німеччина залишалась ключовим партнером проекту експансії Газпрому в Європу і готувались до вторгнення в Сполучене Королівство. В 2013 росіяни викупили другу половину акцій Wingas у BASF та отримали 100% контролю над компанією.
На 24 лютого 2022 Газпром та Winteshall були так близько, як тільки можна. Але потім росія впала в режим мортідо, зруйнувавши тридцять років стосунків з німцями. Країна, яка мала шанс качати газ та купатися в грошах ще років десять – двадцять, почала відрізати собі кінцівки.